close
Перейти до вмісту

USS Monitor

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
USS Monitor
Історія
Сполучені Штати АмерикиСША
Назва: USS Monitor
Будівник: Нью-йоркська судноверф
Закладений: 4 жовтня 1861 року
Спуск на воду: 30 січня 1862 року
Отриманий: 25 лютого 1862 року
Потоплений: 29 грудня 1862 року
Доля: Затонув під час шторму
Статус: Підводний заповідник з 1975 року[⇨]
Основні характеристики
Клас і тип: панцерник, монітор
Водотоннажність: 1003 метр. т.
Довжина: 52 м
Ширина: 12,5 м
Осадка: 3,2 м
Двигуни:

320 к.с. (240 кВт);

2 × Горизонтальні водотрубні котли;
Швидкість: 6 вузлів
Екіпаж: 49 офіцерів і матросів
Озброєння: 2 × 11-дюймові (280 мм) гладкоствольні гармати Дальґрена
Бронювання:
  • Башта: 200—280 мм
  • Ватерлінія: 76—127 мм
  • Палуба: 25 мм
  • Рубка: 229 мм

«Монітор» (англ. USS Monitor, досл. «спостерігач, наставник»)[⇨] — броненосець Флоту США, розроблений винахідником Джоном Ерікссоном і спущений на воду в січні 1862 року. Корабель відзначився значною кількістю передових рішень, передусім баштовим розміщенням озброєння.

Корабель найбільше відомий через участь у битві на рейді Гемптон-Роудс 9 березня 1862 року, де він протистояв конфедератському панцернику CSS Virginia («Вірджинія»), але кораблі не змогли завдати одне одному значної шкоди завдяки бронюванню та недостатньому озброєнню. Битва показала ефективність бронювання й ознаменувала швидке застарівання дерев'яних кораблів, підвищивши інтерес у броньованих кораблях серед провідних країн світу.[⇨]

Після битви з «Вірджинією» назва корабля стала загальним найменуванням нового типу низькобортних суден для річкової або прибережної охорони — моніторів[⇨]. Невдовзі Союз почав будувати подібні баштові монітори, як-от клас «Пассейк». Завдяки впливу «Монітора» в інших країнах почали набувати поширення баштові кораблі, що зрештою привело до становлення сучасних бойових кораблів на кшталт британського класу «Девастейшн».[⇨]

Передумови

[ред. | ред. код]
Французька плавуча батарея Lave класу «Девастасьйон»[en] (1854)

Концепція захищених бронею кораблів існувала задовго до XIX століття, однак їх створення стало практично здійсненим тільки з появою парового двигуна та великої кількості доступного заліза.[1][2] Вирішальним чинником для появи панцерників стала гармата Пексана, яка уможливила настильну стрільбу вибуховими бомбами, що завдавали серйозних пошкоджень дерев'яним кораблям. Їхню руйнівну силу продемонструвала Синопська битва (1853), в якій російський флот розгромив турецький завдяки таким снарядам. Низка країн у 1850-ті почала розробляти броненосні кораблі, першими з яких стали франко-британські плавучі батареї, які в Кінбурнській битві (1855) довели здатність броні витримувати гарматний вогонь. Невдовзі розпочався розвиток морехідних панцерників: у Франції 1859 року спустили на воду Gloire, у Великій Британії 1860 року — HMS Warrior. Втім, попри бронювання, в іншому це були парові фрегати з вітрильним і гвинтовим рушіями.[2][3] В США не вважали за потрібне будувати великий флот і станом на 1861 рік не мали жодного броненосця, бо на них не виділяли кошти.[4][5][6]

12 квітня 1861 року розпочалась Громадянська війна в Америці. Флот Конфедерації був значно слабший за Флот Союзу, проте 20 квітня 1861 року конфедерати захопили стратегічно важливу військову верф у Норфолку, штат Вірджинія, разом з виробничими потужностями, суднами та припасами. Серед їхніх здобутків був паровий фрегат USS Merrimack, який внаслідок підпалу вигорів до рівня води. Конфедерати вирішили перебудувати залишки корабля на броненосець, що пізніше отримав назву CSS Virginia («Вірджинія»).[7]

Секретар флоту США Ґідеон Веллс[en] початково не мав великого зацікавлення в броненосцях, але дізнавшись у другій половині липня про наміри конфедератів, вирішив будувати кораблі нового типу.[8] Після його звітів 3 серпня 1861 року Конгрес США схвалив указ про скликання Ради броненосців[en] з кількох морських офіцерів, дослідження та виділення 1,5 млн доларів на майбутні проєкти, а 7 серпня опублікував запит на подання пропозицій на броньовий корабель, «залізний або дерев'яний, або комбінований з заліза й дерева, для морської або річкової служби, з углибкою не менше як 10 і не більше як 16 футів; […] з 80—120 тоннами озброєння, з розрахунками й припасами на 165—300 осіб, залежно від озброєння, на 30 днів, з вугіллям на 80 днів.»[7]

Проєкт

[ред. | ред. код]
Статуя Джона Ерікссона[en] з моделлю «Монітора» в руках.

Автором проєкту став Джон Ерікссон, інженер шведського походження, який емігрував до США 1839 року й працював там над різними технологіями, що стосувались парових двигунів, кораблів і локомотивів. За його власними свідченнями, 1854 року він запропонував Наполеону III «нову систему для морського нападу» для Кримської війни та не отримав відповіді, але підтверджень існування такої пропозиції немає.[9] Вважається, що Ерікссон не зміг би розробити з нуля новий корабель за 100 днів ― значною мірою це був результат 25 років його роботи[прим. 1]. Він узяв свій старий проєкт і спростив для швидшого виготовлення, зокрема, замінив півсферичну башту на простішу циліндричну.[6]

Спочатку Ерікссон не збирався подавати жодної пропозиції до Ради. Коли спонсор майбутнього броньованого шлюпа Galena[en] Корнеліус Бушнелл[en] шукав військово-морського конструктора для перевірки його проєкту, Корнеліус Деламатер[en] порекомендував Бушнеллу проконсультуватися з Ерікссоном, з яким працював раніше. Під час зустрічі Ерікссон схвально оцінив проєкт і розповів про власну ідею низькобортного баштового броненосця. Здивований такою конструкцією, Бушнелл зацікавився й став першим пропонентом панцерника, зі згоди винахідника продемонструвавши його Раді броненосців і президенту Абрагаму Лінкольну. Посадовці скептично поставились до проєкту, зокрема, засумнівавшись у його морехідності (як пізніше виявилось, цілком слушно), але він зацікавив особисто Лінкольна[прим. 2]. У середині вересня Ерікссон вирушив до Вашингтона та, хоч і не зміг повністю переконати Раду, отримав усну згоду від Веллса. Зрештою Рада погодилась прийняти експериментальну пропозицію за умови відшкодування, якщо проєкт не відповідатиме заявленим якостям.[11][12][13]

16 вересня 1861 року Рада броненосців оголосила про схвалення трьох пропозицій з 16 запропонованих, однією з яких був проєкт майбутнього «Монітора». Два інші були панцерниками більш традиційної конструкції, подібної до тогочасних французьких і британських кораблів: Galena Бушнелла та New Ironsides[en] компанії Merrick & Sons.[7] Окрім цих проєктів в країні існували також державні розробки, зокрема казематні броненосці класу «Сіті», призначені для річок західного театру воєнних дій.[14]

Конструкція

[ред. | ред. код]
Модель «Монітора»

Корабель мав нетипове компонування, де практично всі елементи будови були нижче за ватерлінію. Єдиними постійними частинами корабля, що підіймались над верхньою палубою, були башта та рубка.[15] Озброєння вперше у військово-морській історії було розміщене в броньованій обертовій башті.[прим. 3] Сам Ерікссон так пояснював загальну концепцію корабля: з одного боку, з тою перевагою в часі, що її мала «Вірджинія», було неможливо збудувати велике судно, а з іншого — жодне судно малого розміру зі стандартною будовою не змогло б витримати обстріл потужного озброєння конфедератського панцерника. Історик Роберт Макбрайд писав: «Судно мало бути невразливим. Можна сказати, що замість будування фортеці Ерікссон викопав траншею.»[11]

У багатьох джерелах зазначають про 40-50 запатентованих винаходів, проте це міф: механік корабля Айзек Ньютон припустив таке число винаходів, запропонувавши Ерікссону їх запатентувати. Частину з них справді було запатентовано, зокрема лафети оригінальної будови.[17][18]

Башта та озброєння

[ред. | ред. код]
Гармата в репліці башти «Монітора»

Головною особливістю корабля стала обертова броньована башта з вагою 120 тонн (160 т споряджена)[19], діаметром 6 метрів і висотою 2,74 метра. Вона складалась з металевого каркаса, обшитого вісьмома шарами катаного заліза один дюйм (2,54 см) завтовшки, в результаті утворювавши близько 200 міліметрів броні. Передня частина башти мала товщину броні близько 280 мм. В похідному положенні вагу башти утримував бронзовий погон, який мав забезпечувати водонепроникне з'єднання; на практиці його герметичність виявилась суперечливою. У бойовому положенні башта дещо підіймалась вгору на Y-подібній конструкції з опорним стрижнем посередині та з'єднувалась з органами керування. Спеціальний штурвал керував тиском пари у допоміжній силовій установці, внаслідок чого башта оберталась. Повний оберт тривав 30 секунд.[15] В підлозі башти були люки, що при правильному положенні збігались з отворами в палубі, забезпечувавши прохід у башту.[17][19] Верх башти був ґратчастим для вентиляції, на нього виходили дві драбини через люки. В небойових умовах на даху зазвичай збирались офіцери, а для захисту від дощу та сонця над ним розкладалось тканинне шатро.[15]

Корабель був озброєний двома 11-дюймовими (279 мм)[прим. 4] дульнозарядними гладкоствольними гарматами Дальґрена в башті. Кожна гармата важила близько 9 тонн і метала 63-кілограмові снаряди з ефективною віддаллю порядку 2,2 км. Стандартний заряд для цих гармат важив 15 фунтів (6,8 кг), що було замало для пробиття броні «Вірджинії», проте збільшувати його не стали з міркувань безпеки.[20] Після пострілу гармати відкочувались назад на ковзних лафетах, за допомогою сили їхнього відбою автоматично закривались броньовані кришки гарматних портів.[15] Огляд зсередини башти забезпечували тільки порти, коли вони були відкриті.[17]

Корпус

[ред. | ред. код]

Корпус корабля був залізний, дерев'яні елементи були прикріплені до корпусу, а не складали основу його силового набору.[19] Сам корпус складався з двох великих частин. Верхня частина (англ. upper hull) або «пліт» (англ. raft) мала довжину 53 метри, ширину 12,5 метра та висоту 1,5 метра. Борти були вертикальні, складались з 76-сантиметрового шару деревини, обшитого 15 см заліза. Відкрита палуба була утворена 2,5-сантиметровими залізними листами, прикріпленими до дерев'яних брусів. Знизу до верхньої частини корпусу кріпилась менша нижня частина (англ. lower hull), що мала максимальні довжину 38 метрів, ширину 10,4 метра та висоту 2,3 метра. Борти нижньої частини мали більш традиційну для корабля форму, звужену донизу. В ній були розташовані все елементи внутрішньої будови. В повному спорядженні корабель мав осадку лише 3,15 метра, а його надводний борт мав висоту лише близько пів метра.[15] Водотоннажність корабля становила 987 довгих тонн, або ж 1003 метричні.[21]

Рубка була розташована в передній частині корабля, виступала над палубою на 1,2 метра та мала габарити близько 1,2×1,5 метра. Огляд у ній забезпечували чотири амбразури завширшки близько 0,6 сантиметра. В цьому маленькому приміщенні був розташований штурвал. Після битви на Гемптон-Роудс[⇨] пошкоджену рубку перебудували, зробивши її нижчою та з похиленою бронею. Для зв'язку між рубкою та баштою мала слугувати перемовна трубка, проте вона не працювала або працювала погано (можливо, через шум), тож повідомлення передавали члени екіпажу.[15][22][23]

Під баштою проходила головна перегородка, яка підтримувала башту й розділяла внутрішню частину корабля на машинне відділення та головну палубу. На головній палубі під баштою була відкрита ділянка 5,4×8,2 метра, де були розташовані койки для 48 моряків і кількох молодших офіцерів. Праворуч був розміщений артилерійський льох, що вміщав порох, готові постріли та вибухові снаряди. Стіни та двері погреба були додатково посилені залізом і вкриті свинцем зсередини для уникнення іскор. У разі пожежі погріб можна було затопити водою за допомогою спеціального кінгстона. Навпроти був розташований подібний погріб для вибухових снарядів, підривачів і запалювальних трубок. Невибухові ядра лежали просто посеред головної палуби. Ближче до носа були розташовані кают-компанія та каюти офіцерів. Біля носа були розташовані рубка, місця для зберігання приладдя та якір. Герметична перегородка під баштою ізолювала пожежонебезпечні частини корабля від головної палуби. Одразу за нею були розташовані камбуз з піччю і вбиральні, в яких були душові стійки та один із перших на кораблях туалетів зі змивом. Далі за ними розташовувалось машинне відділення.[15][6] Освітлення забезпечували каганці та кілька ілюмінаторів у палубі.[24]

Умови всередині корабля були дуже важкі. В літні місяці в житлових частинах і башті корабля температура могла досягати 38°C, у машинному відділенні ― 65°C. Ситуацію погіршували лампи, дим від пороху та вугілля та спітнілі моряки. До того ж корпус постійно підтікав.[15] Про проблеми з середовищем повідомляли ще під час будівництва, проте Ерікссон ними не дуже переймався, а скарги екіпажу під час служби відкидав, заявлявши про те, що морякам слід проявляти мужність. Капітан Ворден пізніше назвав корабель «залізною труною».[25]

Машинерія

[ред. | ред. код]

Корабель мав два жаротрубні[en] парові котли конструкції Д. Б. Мартіна, які живили двигуни та інші системи корабля парою. 30-тонний двигун, розроблений особисто Ерікссоном, мав горизонтальний хід поршнів, що уможливило його розташування в такому низькому корпусі. Теоретична потужність двигуна мала становити 400 к.с., на випробуваннях було виміряно лише 82 к.с. на валу. Корабель мав три помпи для відкачування води, в тому числі одну парову відцентрову.[15][17] Під час плавання на димові отвори та повітрозабірники встановлювались труби заввишки близько 180 і 120 см відповідно, але цього було недостатньо.[26]

Два повітронагнітачі, живлені від двох допоміжних парових двигунів[en] потужністю 6 к.с., забезпечували циркуляцію повітря на кораблі та піддування для парових котлів. До житлового відсіку вони подавали повітря під палубою через отвори в підлозі.[15] Нагнітачі виявились слабкою ланкою в екстремальних ситуаціях: від підмочування привідних ременів вони переставали працювати, без піддування припиняли роботу котли, а без котлів не могли працювати трюмні помпи.[27]

Завдяки розміщенню під броньованою верхньою частиною корпусу, гвинт і стерно були надійно захищені від ураження,[15] проте це вплинуло на ходові якості: корабель міг пливти зі швидкістю 6-7 вузлів (11-13 км/год) замість заявлених 9 (16,7 км/год).[18]

Будівництво та випробування

[ред. | ред. код]
Спуск на воду (Harper's Monthly, 1862)

Будівництво

[ред. | ред. код]

Начальник Бюро верфей та доків[en] командор Джозеф Сміт[en] 21 вересня 1861 року надіслав Ерікссону офіційне повідомлення про схвалення його пропозиції. Ерікссон не мав власного капіталу для фінансування такого виробництва, тож з допомогою Бушнелла залучив підприємців металургійної галузі з Нью-Йорка, Джона Вінслоу (англ. John A. Winslow) та Джона Ґрізволда (англ. John F. Griswold). 27 вересня Ерікссон, Бушнелл, Вінслоу та Ґрізволд підписали контракт, в якому було зазначено, що чотири партнери порівну розподілятимуть прибутки та збитки, понесені від будівництва броненосця.[11] Для швидкого будування Ерікссон спростив проєкт, використавши циліндричну башту замість півсферичної, листи металу поширеної товщини та відмовившись від деяких неперевірених винаходів. Попри видатну швидкість будування, воно було не поспіхом, а добре продуманим проєктом, що ефективно використав наявні матеріали та виробничі потужності.[6]

Невдовзі розпочались роботи з будівництва. 25 жовтня консорціум Ерікссона уклав контракт з Томасом Роулендом з Continental Iron Works[en] у Бушвік-Інлет (сучасний Грінпойнт, Бруклін) на будівництво корпусу «Монітора»; того ж дня було закладено кіль. Башту побудували й зібрали на Novelty Iron Works на Мангеттені, розібрали та доставили до Бушвік-Інлет, де її знову зібрали. Парові двигуни та механізми корабля виготовляли Delamater Iron Works, власником яких був друг Ерікссона, Корнеліус Деламатер.[28][29][11] Наглядачем під час будівництва був Олбан Стімерс[en], котрий служив головним інженером на USS Merrimack. Після завершення будівництва він продовжив перебування на кораблі в ролі інженера та брав участь у першій битві, проте ніколи не був офіційно членом екіпажу.[30][31]

Контракт з Флотом було остаточно підписано 4 жовтня на суму 275 000 доларів, які мали бути виплачені частинами в міру просування робіт. Контракт вимагав завершення будівництва протягом 100 днів і повного відшкодування вартості в разі будь-якого неуспіху. Успіх передбачав «певне випробування», проте домовленості не пояснювали, яке саме — було зрозуміло лише те, що корабель мав показати себе в бою. У спогадах Веллс стверджував, що справжньою, таємною умовою було знищення сухого доку та «Вірджинії». Крім того, контракт вимагав від Ерікссона постачання щогл, такелажу, вітрил та кабелів для буксирування корабля зі швидкістю 6 вузлів. Ерікссон повністю проігнорував цю вимогу, проте ніхто й ніколи не домагався її виконання.[11][29]

Проєктування здійснював сам Ерікссон, розробивши практично всі частини корабля. Він безперервно працював над рисунками й кресленнями, які відтворювали професійні креслярі.[6][11] Будівництво просувалося уривками, супроводжуючись низкою коротких затримок у доставці кованого заліза та періодичною нестачею коштів, але це не затримало просування корабля більше, ніж на кілька тижнів. Сто днів, відведених на його будівництво, минули 12 січня, але ВМС вирішили не карати консорціум. «Монітор» був спущений на воду 30 січня 1862 року під оплески натовпу, хоча скептики вважали, що корабель опуститься прямо на дно Іст-Ривер. Корабель був введений в експлуатацію 25 лютого.[32][33]

Монітор було спущено на воду раніше за «Вірджинію», яку спустили 17 лютого ― щоправда, «Вірджинію» ввели в експлуатацію того самого дня, що й спустили на воду. Ані «Монітор», ані «Вірджинія» не встигли стати першими броненосцями Союзу та Конфедерації — ними стали USS Carondelet[en] класу «Сіті» та CSS Manassas відповідно, спущені на воду в жовтні 1861.[34] Втім, клас «Сіті» належав Армії Союзу (сухопутні війська), тоді як «Монітор» став першим панцерником Флоту Союзу (військово-морські сили).[35]

Назва

[ред. | ред. код]

Початково проєкт називався «паровою батареєю Ерікссона» (англ. Ericsson Steam Battery). Термін монітор (англ. monitor, досл. «спостерігач, наставник, контролер тощо»)[36] часто сприймають як роль спостерігача, вартового блокади, річки чи гавані. Насправді Ерікссон вбачав у цьому слові політичний вплив і настановлення, які він мав на меті справдити новим типом кораблів. Сам Ерікссон пояснював назву в листі від 20 січня 1862, адресованому помічнику секретаря флоту Ґуставусу Фоксу[en], який підтримував проєкт[10]:

Непробивний і агресивний характер цього судна переконає лідерів Південного Повстання, що батареї на берегах їхніх річок більше не стануть перешкодою для сил Союзу... але існують також інші лідери, яких буде налякано й переконано... Даунінг-стріт[прим. 5] навряд чи зможе байдуже дивитись на новітнє янківське поняття — монітор. Для Лордів Адміралтейства новий корабель буде наставником, що поставить під сумнів корисність тих чотирьох вкритих сталлю кораблів по 3,5 мільйони за штуку. З цих і багатьох подібних міркувань я пропоную назвати нову батарею «Монітором».
Оригінальний текст (англ.)
The impregnable and aggressive character of this vessel will admonish the leaders of the Southern Rebellion that the batteries on the banks of their rivers will no longer present barriers to the entrance of union forces... but there are other leaders who will also be startled and admonished... Downing St. will hardly view with indifference this last Yankee notion, the monitor. To the Lords of the Admiralty the new craft will be a monitor, suggesting doubts as to the propriety of completing those four steel-clad ships at three and a half millions a-piece. On these and many similar grounds I propose to name the new battery Monitor.

Випробування та введення в експлуатацію

[ред. | ред. код]
Капітан «Монітора» Джон Лорімер Ворден, 1862

Ще до введення «Монітора» в експлуатацію, 19 лютого він пройшов невдалу серію ходових випробувань. Проблеми з клапанами головного двигуна та одним із допоміжних двигунів завадили йому дістатися до Бруклінської верфі з Бушвік-Інлет, і наступного дня його довелося відбуксирувати. Ці проблеми вдалося легко виправити, і 26 лютого «Монітору» було наказано відплисти до Гемптон-Роудс, але його відправлення довелося відкласти на один день для завантаження боєприпасів. Вранці 27 лютого корабель увійшов до Іст-Ривер, готуючись до виходу з Нью-Йорка, але виявився майже некерованим і його довелося відбуксирувати назад до верфі. Після огляду було виявлено, що рульовий механізм, який керував стерном, був встановлений неправильно, і Роуленд запропонував переналаштувати кермо, що, за його оцінками, мало зайняти лише день. Однак Ерікссон волів переглянути рульовий механізм, додавши додатковий комплект шківів, оскільки вважав, що це займе менше часу. Його модифікація виявилася успішною під час випробувань 4 березня.[32][37] Випробування гармат, знятих з канонерського човна USS Dacotah[en],[11] були успішно проведені попереднього дня, хоча Стімерс двічі мало не спричинив катастрофу, оскільки не до кінця розумів, як працює механізм відбою на лафеті Ерікссона для 11-дюймових гармат: замість того, щоб затягнути їх, зменшивши віддачу під час пострілу, він послабив їх так, що обидві гармати вдарилися в задню частину башти, на щастя, нікого не травмувавши та не пошкодившись.[38]

Фото екіпажу корабля (фото 9 липня 1862)[39]

До кінця лютого корабель отримав екіпаж, що складався з добровольців. Першим його командувачем став 43-річний лейтенант Джон Лорімер Ворден[en], який ще не мав досвіду командування кораблем[прим. 6]. Його першим помічником (англ. executive officer) був 23-річний лейтенант Семюел Дана Ґрін[en]. Роль головного інженера (англ. first assistant engineer) дісталась Айзеку Ньютону (англ. Isaac Newton Jr.), досвідченому капітану та механіку на пароплавах. Його доповнював Олбан Стімерс[en], який офіційно не входив до складу екіпажу, але фактично виконував частину завдань головного інженера. Всього екіпаж налічував 49 осіб, включно з 10 офіцерами (окрім названих вище): штурмани (англ. acting master) Луїс Стоддер[en] і Дж. Н. Веббер (англ. J. N. Webber); помічники інженера Альберт Кемпбелл, Робінсон Гендс, Марк Санстром (англ. Albert B. Campbell, Robinson W. Hands, Mark T. Sunstrom); скарбник (англ. acting assistant paymaster) Вільям Кілер (англ. William F. Keeler) та хірург (англ. acting assistant surgeon) Денієл Лоуґ (англ. Daniel C. Logue). Вільям Кілер не лише завідував судновим журналом та іншою документацією корабля, але й у листах до дружини залишив надзвичайно багато подробиць служби на кораблі.[40][41]

Служба

[ред. | ред. код]

Початок

[ред. | ред. код]
Художнє зображення корабля в морі

6 березня 1862 року корабель під командуванням Вордена вийшов з Нью-Йорка до форту Монро[en], штат Вірджинія, буксируваний океанським буксиром Seth Low в супроводі канонерських човнів USS Currituck[en] та USS Sachem[en].[42][33]

Протягом 7 березня погода неперервно погіршувалась і після обіду стала загрозливою для корабля. Хоч екіпаж ущільнив корпус клоччям, проте вода його частково розмила й почала затікати під башту. З посиленням шторму вода потрапляла всередину через занизькі димові та повітрозабірні труби, якірний клюз та інші отвори. Вода у повітрозабірниках запустила каскадну відмову систем корабля: зупинка повітронагнітачів залишала котли без піддування, внаслідок чого впав тиск пари, необхідний для роботи помпи, яка відкачувала воду. Вода в димоходах почала гасити вогонь у котлах, вивільняючи отруйні гази ― які можна було усунути тільки повітронагнітачами. Атмосфера в машинному відділенні стала смертельно небезпечною, члени екіпажу отруювались і втрачали свідомість.[43] Ньютон і Стімерс відчайдушно намагалися запустити повітродувки, але вони також постраждали від отруйних газів і були підняті нагору. Надалі роботу у машинному відділенні виконували швидкими вилазками, а воду відкачували ручними помпами, наскільки це було можливо. Один пожежник зміг пробити отвір у корпусі нагнітача, злити воду та перезапустити його. Пізніше тієї ж ночі заклинили кермові троси, що практично унеможливило керування курсом корабля в бурхливому морі. «Монітор» тепер був під загрозою затоплення, тому Ворден подав буксирові сигнал про допомогу, а той близько 20:00 відбуксирував «Монітор» до спокійніших вод ближче до берега. Пізніше екіпаж зміг перезапустити двигуни та відновити працездатність корабля. «Монітор» продовжив плавання зі швидкістю близько 5-6 вузлів (9,3-11,1 км/год), яке теж відбувалось небезпроблемно через неповністю відновлену від води машинерію та труднощі з керуванням.[44][45]

Небезпека минула 8 березня близько 8:00. Близько 15:00 корабель обійшов мис Чарльз[en] та увійшов до Чесапікської затоки. «Монітор» досягнув рейду Гемптон-Роудс близько 18:00 — значно пізніше, ніж завершився перший день боїв на Гемптон-Роудс, хоча екіпаж чув звуки пострілів.[44][45]

Битва на Гемптон-Роудс

[ред. | ред. код]
Малюнок із зображенням битви між «Монітором» і «Вірджинією» (Louis Prang & Co, 1886)
Карта Гемптон-Роудс

8 березня 1862 року «Вірджинія» під командуванням Франкліна Б'юке́нена[en] атакувала блокадну ескадру Союзу на Гемптон-Роудс, знищивши парові фрегати USS Cumberland[en] і USS Congress[en]. На початку битви ще один фрегат USS Minnesota[en] сів на мілину під час спроби вступити в бій з «Вірджинією» й залишався в такому стані протягом усієї битви, однак «Вірджинія» не змогла атакувати «Міннесоту» до заходу сонця. Того дня Б'юкенен був важко поранений у ногу і його заступив Кейтсбі ап Роджер Джонс[en].[46] Постріли кораблів Союзу та берегових батарей були безсилі проти броненосця.[33] Вашингтон одразу сповістили телеграфом про жахливу ситуацію після першого етапу битви. Посадовці боялись, що «Вірджинія» вийде в море та бомбардуватиме прибережні міста, як-от Нью-Йорк, або ж підніметься річкою Потомак і нападе на Вашингтон.[47] На екстреній нараді президента Лінкольна, міністрів і флотських посадовців було порушено питання про здатність «Монітора» зупинити подальшу шкоду від «Вірджинії». Воєнний міністр Едвін Стентон[en] лютував після того, як дізнався, що в «Монітора» лише дві гармати, та запропонував загородити Потомак човнами з камінням. Веллсу вдалося переконати учасників наради, що «Монітор» може впоратись із проблемою. Після прибуття до Гемптон-Роудс «Монітор» зустріла шлюпка з Cumberland, звідки Ворден отримав новини про перебіг битви. Пізніше Ворден отримав наказ стати на якір поруч із фрегатом USS Roanoke, попередити капітана його капітана Джона Марстона[en] та захищати «Міннесоту», що сіла на мілину. Опівночі, під покровом темряви, «Монітор» підійшов ззаду до «Міннесоти» та став чекати.[48][49][50]

Пошкодження башти спереду (фото липня 1962)
Пошкодження башти ззаду (фото липня 1962)

Наступного ранку близько 6:00 «Вірджинія» в супроводі CSS Jamestown[en], CSS Patrick Henry[en] та CSS Teaser[en] вирушила з Сьюеллс-Пойнт[en], щоб довершити атаку на «Міннесоту» та решту блокадників, але через сильний туман дісталася до Гемптон-Роудс приблизно до 8:00.[51] На цей час Ворден уже був на своєму місці в рубці «Монітора», а перший помічник Ґрін узяв на себе командування баштою. Семюел Говард, виконувач обов'язків капітана «Міннесоти», який був знайомий з рейдом Гемптон-Роудс, його глибинами та мілководдями, напередодні ввечері зголосився бути лоцманом і тому був прийнятий на борт. Кермовий Пітер Вільямс кермував судном протягом усього бою, за що пізніше був нагороджений Медаллю Пошани.[52][53] Перемовна трубка для зв'язку між рубкою та баштою зламалася на початку бою, тому команди від Вордена до Ґріна довелося передавати особисто членам екіпажу Денієлу Тоффі та Вільяму Кілеру.[51] Коли «Вірджинія» наблизилася, вона почала стріляти по «Міннесоті» з відстані понад милю (1,6 км), кілька її снарядів влучили в судно. Почувши стрільбу, Ґрін відправив Кілера до рубки по дозвіл відкрити вогонь якнайшвидше, на що Ворден відповів: «Скажіть містеру Ґріну не стріляти, доки я не віддам наказ, бути спокійним і вдумливим, точно прицілюватись і не марнувати жодного ядра».[23][54]

Коли з-за «Міннесоти» вийшов «Монітор», конфедератські моряки були здивовані. Офіцер з CSS Patrick Henry, який супроводжував «Вірджинію», описав його як «велетенську дошку, що плаває на воді, з гігантською сирною коробкою, яка підіймається з центру; ні вітрил, ні коліс, ні димоходів, ні гармат».[55] «Монітор» вийшов перед фрегатом, не давши броненосцю Конфедерації продовжити атаку на вразливий дерев'яний корабель зблизька. О 8:45 Ворден віддав наказ відкрити вогонь і Ґрін зробив перші постріли в битві між двома броненосцями, які зрикошетили від похилої броні. Під час битви «Монітор» стріляв суцільними ядрами приблизно раз на вісім хвилин, тоді як «Вірджинія» стріляла лише вибуховими снарядами. Броненосці билися близько чотирьох годин, закінчивши о 12:15 дня.[56] Обидва кораблі постійно перебували в русі, підтримуючи кругові траєкторії. Через слабкі двигуни, великі розміри та масу, а також осадку 6,7 метра, «Вірджинія» була повільна та важка в маневруванні: їй було потрібно пів години, щоб здійснити поворот на 180 градусів.[57]

Під час бою органи керування механізмом повороту башти «Монітора» почали виходити з ладу, що надзвичайно ускладнювало поворот і зупинку башти в потрібному положенні. Зрештою екіпаж просто дозволив башті безперервно обертатися й стріляв з гармат тоді, коли наводились на «Вірджинію». «Монітор» отримав кілька прямих влучань у башту, внаслідок чого деякі болти зламалися та відлетіли всередину. Внаслідок одного влучання оглушливий звук удару приголомшив частину екіпажу, спричинивши кровотечу з носа та вух.[58][59] Утім, жодне з суден не змогло потопити або серйозно пошкодити інше. В якийсь момент «Вірджинія» спробувала таранити «Монітор», але завдала йому лише ковзного удару без серйозних ушкоджень. Натомість зіткнення збільшило пошкодження носа «Вірджинії», отримані під час попереднього таранного удару по «Камберленду». «Монітор» також не зміг завдати значної шкоди «Вірджинії» через використання стандартних 15-фунтових (6,8 кг) метальних зарядів для гармат;[28][60] він міг би перемогти ворожий корабель лише якби використовував 30-фунтові заряди. Зі свого боку, «Вірджинія» була озброєна лише вибуховими снарядами, так само нездатними завдати серйозної шкоди броні; але якби вона мала суцільні снаряди до нарізних гармат Брука[en], результат бою міг бути іншим.[61][20] Під час бою Стоддер був біля штурвала, який керував поворотом башти, але в якийсь момент, коли Стоддер спирався на її бік, башта дістала пряме влучання просто навпроти нього, внаслідок чого він упав і знепритомнів. Його віднесли вниз, щоб він оговтався, а в башті його замінив Стімерс.[62]

Два судна перебували настільки близько, що зіштовхувались протягом бою п'ять разів.[63] До 11:00 запас ядер у башті «Монітора» вичерпався, а один гарматний порт заклинило в закритому положенні, тож корабель вирушив на мілководдя для усунення проблем. Скориставшись відходом панцерника, «Вірджинія» зробила кілька пострілів по «Міннесоті», підпаливши її, та знищила буксир Dragon. Полагодити порт не вдалось і корабель повернувся в бій з однією працездатною гарматою.[64]

Ближче до кінця бою Ворден наказав Вільямсу обводити «Монітор» навколо корми броненосця Конфедерації. Лейтенант Джон Тейлор Вуд[en] вистрілив із 7-дюймової нарізної гармати Брука по рубці «Монітора», влучивши прямо перед амбразурою саме тоді, коли з неї визирав Ворден.[65] Той вигукнув: «Мої очі — я осліп!» Інші в рубці також були поранені від вибуху.[66] Тимчасово осліплений уламками снарядів і залишками пороху від вибуху, вважавши рубку сильно пошкодженою, Ворден наказав Вільямсу відійти на мілководдя, куди «Вірджинія» з її глибокою осадкою не могла слідувати. Там «Монітор» бездіяльно дрейфував близько двадцяти хвилин.[67] На момент удару по рубці про поранення Вордена знали лише ті, хто перебував у ній і безпосередньо поруч з нею. Оскільки Ворден був важко поранений, командування перейшло до Семюела Ґріна. Заскочений зненацька, він завагався щодо подальших дій, але після оцінки пошкоджень невдовзі наказав повернутися до бою.[66][68]

Невдовзі після відходу «Монітора» «Вірджинія» сіла на мілину. Джонс зажадав пояснити причину, чому артилеристи не стріляють по ньому, й лейтенант Еґґлстон повідомив йому, що пороху мало, а враховуючи стійкість «Монітора» до пострілів після двох годин бою, продовження вогню було б марною тратою боєприпасів.[69] «Вірджинія» заледве могла битися: корпус корабля ослаб від постійних ударів, у дерев'яній основі корабля почалася течія, а відплив загрожував судну, яке набрало води, сісти на мілину. «Вірджинії» невдовзі вдалося зрушити з мілини та втекти, відтак вона повернулася до Норфолку на ремонт, вважавши, що «Монітор» вийшов з бою. Ґрін не переслідував її, за що його пізніше розкритикували — проте, як і Ворден, він мав наказ захищати «Міннесоту» й не порушив його.[54][70]

У ході дуелі між двома броненосцями «Монітор» отримав 22 влучання, в тому числі дев'ять у башту та два в рубку. Йому вдалося зробити 43 постріли зі своєї пари гармат Дальґрена, влучивши приблизно 20 разів. Всього «Вірджинія» отримала від вогню «Монітора» та інших кораблів 97 вм'ятин на броні. Жоден з панцерників не зазнав значних пошкоджень. На думку Джонса та Ерікссона, «Монітор» міг би потопити «Вірджинію», якби влучив у судно на рівні ватерлінії, бо внаслідок витрачання запасів вугілля неброньовані частини бортів починали виступати з-під води.[71][72]

Битва на Гемптон-Роудс вважалася однією з найвизначальніших морських битв Громадянської війни. Сама сутичка була радше нічиєю, хоча «Вірджинія» й завдала більше шкоди кораблям Союзу в перший день бою.[67] «Монітор» успішно захистив «Міннесоту» та решту блокадних сил Союзу, тоді як Вірджинія не змогла завершити руйнування, які розпочала попереднього дня.[73] Союз все ще контролював Гемптон-Роудс, а Конфедерати все ще утримували кілька річок і Норфолк, що зробило цю битву стратегічною перемогою Півночі. З іншого боку, присутність «Вірджинії» суттєво зашкодила сухопутній кампанії Макклеллана через непевність.[74][50][75]

Подальше перебування на Гемптон-Роудс

[ред. | ред. код]

Одразу після битви Стімерс телеграфував Ерікссону з привітанням і подякою за те, що той допоміг протистояти броненосцю Конфедерації та врятувати становище на Гемптон-Роудс. Щойно «Монітор» піднявся з якоря, численні невеликі човни та глядачі на березі зібрались навколо корабля, щоб привітати екіпаж з тим, що вони вважали перемогою над «Вірджинією». Помічник міністра Фокс, який спостерігав за битвою з борту «Міннесоти», піднявся на борт «Монітора» та жартома сказав його офіцерам: «Ну, панове, ви не виглядаєте так, ніби щойно пережили один з найвеличніших морських конфліктів». Невдовзі до корабля підійшов невеликий буксир і засліпленого Вордена вивели з його каюти під оплески членів екіпажу та глядачів. Його доставили спочатку до форту Монро для медичної допомоги, а потім до лікарні у Вашингтоні.[76] Конфедерати також святкували те, що вони вважали перемогою: натовпи глядачів зібралися вздовж берегів річки Елізабет[en], вітаючи та розмахуючи прапорами, хустками та капелюхами, коли «Вірджинія» проходила вздовж річки, демонструючи захоплений прапор з USS Congress. Уряд Конфедерації був у захваті та негайно надав Б'юкенену звання адмірала.[77]

Невдовзі Стімерс і Ньютон почали ремонтувати пошкодження рубки та переробили її борти з вертикальних на похилені під кутом 30 градусів для кращого відбиття снарядів. Протягом цього часу дружина Вордена особисто принесла звістку про стан здоров'я та процес одужання її чоловіка. Вона була оптимістично налаштована й повідомила екіпажу, що його зір незабаром відновиться, але він деякий час буде лежати. Вона також повідомила їм, що президент Лінкольн особисто відвідав Вордена, висловивши йому свою вдячність.[78] Пізніше Вордена доставили до його літнього будинку в Нью-Йорку, де він три місяці одужував. Він повернувся на військово-морську службу в жовтні 1862 році як капітан USS Montauk[en] класу «Пассейк» — іншого броненосця, подібного до «Монітора». Оскільки флот завжди віддавав командування офіцерам на основі старшинства, Ґріна 10 березня замінив лейтенант Томас Селфрідж[en], а 13 березня командування перейняв лейтенант Вільям Ніколсон Джефферс[en].[79][80][54]

Протягом наступних тижнів «Монітор» залишався на варті поблизу форту Монро, готовий дати відсіч «Вірджинії», якби та з'явилася знову.[81] Як Союз, так і Конфедерація розробляли плани щодо протидії броненосцям одне одного. Як не дивно, ці плани не залежали від власних броненосців. ВМС Союзу зафрахтували великий колісний пароплав USS Vanderbilt[en] та посилили його ніс сталлю спеціально для використання в ролі таранного судна, за умови, що «Вірджинія» пройде достатньо далеко вглиб Гемптон-Роудс.[82]

11 квітня «Вірджинія» у супроводі кількох канонерських човнів увійшла на Гемптон-Роудс, майже до Ньюпорт-Ньюс, намагаючись заманити «Монітор» у бій. «Вірджинія» зробила кілька пострілів з дуже великої відстані, «Монітор» відповів вогнем, залишившись біля форту Монро, готовий до бою, якби «Вірджинія» накинулась на зібрані там федеральні сили. Крім того, Vanderbilt мав можливість протаранити «Вірджинію», якби вона наблизилась до форту, проте вона не пристала на наживку.[83] В подальшій спробі заманити «Монітор» ближче до боку Конфедерації, щоби взяти його на абордаж, Ескадра річки Джеймс увійшла та захопила три торгові судна: бриги Marcus і Sabout та шхуну Catherine T. Dix.[84] Вони сіли на мілину та були покинуті, коли побачили, що «Вірджинія» заходить на Роудс. На них підняли сигнали лиха, щоб заманити «Монітор» у бій, коли їх буксирували назад до Норфолка. Зрештою, жодній стороні не вдалося спровокувати бій на своїх умовах.[85] ВМС Конфедерації розробили план, за яким Ескадра річки Джеймс мала б оточити «Монітор», щоб узяти його на абордаж і вивести з ладу, використовуючи важкі молотки, щоб забити залізні клини під башту, а також накрити рубку мокрим вітрилом, фактично засліпивши лоцмана. Інші кидали б горючі речовини у вентиляційні та димові отвори. В якийсь момент Джонс зробив таку спробу потрапити на судно, але «Монітору» вдалося вчасно вислизнути біля корми «Вірджинії».[68]

8 травня відбулося друге зіткнення. «Вірджинія» вийшла, поки «Монітор» та чотири інші федеральні кораблі бомбардували батареї Конфедерації біля мису Сьюеллс-Пойнт. Федеральні кораблі повільно відступили до форту Монро, сподіваючись заманити «Вірджинію» на Гемптон-Роудс. Однак вона не пішла за ними та, вистріливши з гармати з навітряного боку на знак презирства, стала на якір біля Сьюеллс-Пойнт. Пізніше, коли війська Конфедерації покинули Норфолк 11 травня 1862 року, вони були змушені знищити «Вірджинію».[86]

Битва при Дрюріс-Блафф

[ред. | ред. код]
Битва при Дрюріс-Блафф (Harper's Weekly, 1862)

Після знищення «Вірджинії», «Монітор» допомагав Армії Союзу та кампанії генерала Джорджа Макклеллана проти конфедератської столиці, Річмонда.[79][80] «Монітор» тепер був частиною флотилії під командуванням адмірала Джона Роджерса[en]. Разом з броненосцем USS Galena[en] й трьома канонерськими човнами він піднявся по річці Джеймс, вступивши у бій з батареями Конфедерації біля скелі Дрюріс-Блафф. Флотилія мала вказівку координувати свої зусилля з силами Макклеллана на суходолі та просуватися до Річмонда, щоб за нагоди бомбардувати місто та примусити його до капітуляції. Без будь-якої допомоги оперативна група підійшла на відстань 13 км від столиці Конфедерації, проте не могла просунутися далі через затонулі судна та уламки, що блокували подальший прохід. У форті Дарлінг[en] були артилерійські батареї, які охороняли підхід, а вздовж берега були розташовані важкі гармати та цільці. Форт був стратегічно розташований на західному березі річки Джеймс на вершині скелі заввишки 61 метр з видом на вигин річки.[80][87] «Монітор» слабко допоміг під час штурму, оскільки обмежений простір річки та маленькі порти його башти не дозволяли достатньо підняти гармати, щоб уражати батареї Конфедерації зблизька, тому йому довелося відступити та вести вогонь з більшої відстані, тоді як інші канонерські човни не змогли самостійно здолати укріплення.[28] Після того, як «Монітор» отримав лише кілька влучань без жодних пошкоджень, конфедерати, багато з яких були колишніми членами екіпажу «Вірджинії», добре знавши про здатність витримувати гарматний постріл навіть з близької відстані, зосередили свої гармати на інших кораблях, особливо на «Ґалені», яка зазнала значних пошкоджень та помірних втрат. Після майже чотиригодинної артилерійської дуелі та численних влучань флотилія не змогла нейтралізувати укріплення та була змушена повернути назад.[88] Жоден корабель Союзу не досягнув Річмонда майже до кінця війни, коли місто було остаточно евакуйовано конфедератами.[87][89]

Решта служби

[ред. | ред. код]

Після битви біля Дрюріс-Блафф «Монітор» залишився на річці Джеймс, надаючи артилерійську підтримку разом з «Ґаленою» та іншими канонерськими човнами військам Макклеллана в різних місцях річки. Під час Семиденної битви[en] (25 червня — 1 липня) підтримка кораблів урятувала Потомакську армію[en] Макклеллана від знищення.[90] Однак більшу частину часу, проведеного на річці, характеризували бездіяльність та спекотна погода, що негативно вплинуло на моральний дух екіпажу. Протягом довгого спекотного літа кілька членів екіпажу захворіли та були переведені на Гемптон-Роудс, включно з Ньютоном. 16 серпня Джефферса через стан здоров'я замінив Томас Стівенс[en]. Наприкінці серпня «Монітор» отримав наказ повернутися на Гемптон-Роудс і 30 серпня кинув якір поблизу затонулого «Камберленда» біля мису Ньюпорт-Ньюс, що дуже задовольнило екіпаж. Єдиним завданням «Монітора» тепер було блокувати річку Джеймс від будь-якого просування щойно побудованого броненосного тарана USS Virginia II[en]. Цей період був найспокійнішим у службі корабля.[54][91]

Останній командувач «Монітора» Джон Банкгед (1860)

10 серпня командування «Монітором» узяв капітан Джон Банкгед[en]. Невдовзі після цього двигуни та котли «Монітора» були не схвалені інспекційною комісією, яка рекомендувала провести їх повний ремонт. 30 вересня броненосець був відправлений на Вашингтонську військову верф[en] для ремонту і прибув туди 3 жовтня.[92][54] Після прибуття до Вашингтона «Монітор» та його екіпаж зустрів натовп із тисяч шанувальників, які прийшли подивитися на корабель, що «врятував націю». Тепер він став головною туристичною принадою, і незабаром натовпу дозволили оглянути судно.[93] Протягом цього часу цивільні, які прибули на борт, забирали дрібні частини на сувеніри. Коли одного вечора Стоддер та інші офіцери прийшли закрити док і корабель, Стоддер зазначив: «Коли ми піднялися того вечора прибирати, не було жодного ключа, дверної ручки, замкової пластини — не було нічого, що б не було винесено».[94]

Перш ніж «Монітор» було поставлено в сухий док для ремонту, президент Лінкольн, Ґуставус Фокс, різні посадовці та кілька близьких друзів Вордена прибули, щоб урочисто оглянути судно та віддати шану екіпажу та колишньому командиру, який після тривалого та неповного одужання прибув з цієї нагоди. Кільком армійським полкам також було наказано прийти на верф, оглянути корабель та вшанувати екіпаж. Екіпаж корабля вишикувався на палубі з офіцерами попереду, тоді як Лінкольн, Фокс та інші гості стояли біля башти. Коли Ворден, з частиною обличчя, почорнілою від ран, отриманих на Гемптон-Роудс, піднявся на борт, важкі гармати на верфі зробили салютний залп[en]. Лінкольн вийшов уперед, привітав Вордена, а потім представив його посадовцям. Після офіційного привітання моряки оточили Вордена, обіймали, потискали руки й дякували Богові за його одужання та повернення. Ворден назвав кожного з них на ім'я, дружньо розмовляв та особисто хвалив. Коли порядок було відновлено, президент виголосив коротку промову про кар'єру Вордена. На прохання Фокса Ворден виступив перед зібранням з промовою про свою подорож з Нью-Йорка до Гемптон-Роудс, випробування, з якими вони зіткнулися на цьому шляху, та про битву між «Монітором» та «Вірджинією», віддавши шану багатьом офіцерам та солдатам, які брали участь у ній. На завершення він висловив особливу подяку Ерікссону, Лінкольну, Веллсу та всім, хто зробив будівництво «Монітора» можливим.[95][96]

Поки «Монітор» проходив ремонт, його екіпаж розмістився на борту USS King Philip[en] і зрештою отримав відпустку від Банкгеда, який і сам пішов у неї.[97] Приблизно шість тижнів судно залишалося в сухому доці, поки йому чистили та фарбували корпус, ремонтували двигуни та котли, а також вносили низку покращень, включаючи залізний щиток навколо верху башти. Щоб зробити судно більш морехідним, над димовим отвором було встановлено лійкоподібну димову трубу, а також вищі повітрозабірники для свіжого повітря. Нижню палубу також було розширено та піднято шляхом усунення деяких бічних комор і розміщення їх нижче. Висота внутрішнього простору зменшилась і тепер заледве дозволяла екіпажу стояти на повний зріст. Також було додано кілька кранів і покращено комфортність внутрішніх приміщень. Було встановлено великий повітронагнітач з власним двигуном, який втягував свіже повітря через рубку. За цей час на двох гарматах Дальґрена було вигравірувано великими літерами «MONITOR & MERRIMAC – WORDEN» та «MONITOR & MERRIMAC – ERICSSON» відповідно. Було додано залізні пластини, що закривали вм'ятини від попередніх битв. На кожній пластині було вигравірувано походження снаряда, що залишив вм'ятину: «Меррімак», «форт Дарлінг» тощо.[98] По периметру надводного борту також було встановлено парапет з мотузкою, що зробив ходьбу палубою безпечнішою під час штормової погоди. «Монітор» нарешті вивели з сухого доку 26 жовтня. До листопада корабель був повністю відремонтований і готовий до експлуатації.[95][54]

Останнє плавання

[ред. | ред. код]
Загибель «Монітора» (Harper's Weekly, 1863)

24 грудня 1862 року командування віддало наказ про переправку «Монітора» до Боферта, Північна Кароліна, для приєднання до USS Passaic[en] та USS Montauk[en] класу «Пассейк» для спільної експедиції армії та флоту проти Вілмінгтона в Північній Кароліні, після чого він мав приєднатися до блокади біля Чарлстона. Накази були отримані на Різдво, проте деякі члени екіпажу, які були на борту «Монітора» ще з його виснажливої подорожі з Нью-Йорка до Гемптон-Роудс у березні, не були задоволені перспективою знову вийти у відкрите море, особливо з урахуванням його низької морехідності.[99] Екіпаж відсвяткував Різдво на борту «Монітора», стоячи на якорі в Гемптон-Роудс, тоді як на березі відбувалося багато інших святкувань. Того дня «Монітор» був готовий до виходу в море, його екіпаж отримав суворий наказ ні з ким не обговорювати майбутню подорож, але негода затримала відправлення до 29 грудня.[100][101]

Близько 14:30 29 грудня «Монітор», буксируваний колісним пароплавом USS Rhode Island[en] («Род-Айленд»), розпочав своє останнє плавання. На початку подорожі погода була дуже добра, проте наступного ранку вона погіршилась, а на час наближення до мису Гаттерас, Північна Кароліна, уже був шторм, який дедалі посилювався. Хоча конструкція «Монітора» добре підходила для річкового бою, низький надводний борт і важка башта робили його геть непридатним для плавання в бурхливих водах. Використовуючи крейду та дошку, Банкгед написав повідомлення, попереджаючи буксир, що якщо «Монітор» потребуватиме допомоги, він подасть сигнал червоним ліхтарем.[102][101]

Загибель «Монітора» (Френк Леслі, 1894)

Увечері 30 грудня «Монітор» опинився в скрутному становищі, оскільки шторм посилився. Великі хвилі повністю покривали палубу та рубку, тому екіпаж тимчасово встановив штурвал на вершині башти, ним керував стерновий Френсіс Баттс.[103] Вода заливала вентиляційні отвори, корабель неконтрольовано хитався. Іноді він врізався у хвилю з такою силою, що весь корпус тремтів. Протікання почали з'являтися повсюди. Банкгед наказав інженерам запустити помпи, які тимчасово зупинили підіймання води, але невдовзі на «Монітор» обрушився шквал сильних хвиль, вода продовжила проникати всередину судна ще дужче. Коли помпа більше не могла встигати за потоком води, з машинного відділення надійшов сигнал про те, що там набирається вода. Зрозумівши, що корабель потрапив у серйозну біду, Банкгед подав сигнал про допомогу до «Род-Айленда» та підняв червоний ліхтар поруч із білим ходовим вогнем «Монітора» на вершині башти. Потім він наказав кинути якір, щоб зупинити хитання корабля, але це мало вплинуло на ситуацію, рятувальним човнам усе ще було важко б підійти достатньо близько для порятунку екіпажу. Він наказав перерізати буксирний трос і запросив добровольців для цього.[104] Стоддер разом з Джоном Стокінґом та Джеймсом Фенвіком зголосилися та спустилися з башти, але очевидці розповіли, що як тільки вони опинилися на палубі, Фенвіка та Стокінґа змило за борт, і вони потонули. Стоддеру вдалося втриматися на страхувальних тросах навколо палуби та нарешті перерізати 33-сантиметровий трос. О 23:30 Банкгед наказав інженерам зупинити двигуни та перенаправити всю наявну пару до великої відцентрової парової помпи Адамса, але через зменшену ефективність котла, що живився вологим вугіллям, він також не міг зупинити швидке підіймання рівня води.[105] Після того, як усі парові помпи вийшли з ладу, Банкгед наказав частині екіпажу працювати на ручних помпах та організував команду з відрами, але без успіху.[106][107]

Попри всі рятувальні зусилля, «Монітор» зрештою перекинувся та затонув кормою вниз незадовго після опівночі. З 63 людей на борту загинули 16 осіб,[108] включно з чотирма офіцерами, деякі з них залишилися в башті, яка відірвалася під час перевертання корабля.[109] Це відбулось приблизно за 16 миль (26 км) на південний схід від мису Гаттерас. Сорок сім людей було врятовано рятувальними шлюпками з «Род-Айленда» («Монітор» мав власні шлюпки, але на час морського плавання вони перебували на буксирі).[107] Банкгед, Ґрін і Стоддер останніми ледве зуміли вибратися з судна, що потопало, і вижили, але постраждали від переохолодження в крижаному зимовому морі.[110] Після початкового одужання Банкгед і командири Rhode Island подали офіційні звіти, заявивши, що офіцери та матроси як «Монітора», так і буксира, зробили все можливе для запобігання затопленню «Монітора». Флот не вважав за потрібне створювати комісію з розслідування цієї справи та не вжив жодних заходів проти Банкгеда чи будь-кого з його офіцерів.[111] У своєму звіті про «Монітор» Банкгед похвалив Ґріна та Стоддера за їхні героїчні зусилля та написав: «Я прошу дозволу звернути увагу адмірала та міністерства на особливо гарну поведінку лейтенанта Ґріна та виконувача обов'язки штурмана Луїса Н. Стоддера, які залишалися зі мною до кінця й своїми силами багато зробили для того, щоб вселити довіру та слухняність іншим».[112]

Через деякий час виникла суперечка щодо причин затоплення «Монітора». У журналі Army and Navy Journal Ерікссон звинуватив екіпаж у сп'янінні під час шторму, через що він не зміг запобігти затопленню судна. Стоддер рішуче захищав екіпаж і дорікнув Ерікссону за несхвальну характеристику екіпажу та подій, написавши, що Ерікссон «приховує недоліки, звинувачуючи тих, хто зараз мертвий», вказавши на низку неуникних подій та проблем, які призвели до затоплення корабля, головною з яких був стик між верхнім і нижнім корпусами, який частково відокремився під час шторму від удару об бурхливі хвилі. Розповідь Стоддера підтвердили інші члени команди.[113]

Виявлення та підняття уламків

[ред. | ред. код]
Репліка USS Monitor в Морському музеї

1973 року група науковців з Дюкського університету на підводному апараті Eastward виявила місце загибелі «Монітора» на глибині 70 метрів у приблизно 16 милях (26 км) на південний схід від мису Гаттерас в Північній Кароліні. Через бурхливі течії й мінливу погоду цей район часто називають «Цвинтарем Атлантики».[114] 1974 року нова експедиція підтвердила належність уламків, а 1975 року місце катастрофи стало першим у країні національним морським заповідником, оскільки акт про об'єкти цього типу (National Marine Sanctuary Act, NMSA) було видано лише 1972 року. Створення охоронного об'єкта було важливим кроком для вшанування морської спадщини, воно вплинуло на подальший розвиток морських заповідників.[115]

З 1970-х відбулись численні експедиції, 1986 року місце загибелі «Монітора» було оголошено національною історичною пам'яткою.[90] 1998 року Національне управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA) уклало план щодо збереження залишків корабля.[115] 2001 року було піднято понад 250 артефактів, включно з двигуном, 2002 року за результатом 41-денної операції було піднято башту корабля та рештки кількох моряків.[116] Знахідки з «Монітора» зберігаються в Морському музеї[en] (The Mariners' Museum) в Ньюпорт-Ньюс, Вірджинія.[117]

Вплив

[ред. | ред. код]
HMS Devastation

Битва між двома броненосцями на Гемптон-Роудс мала важливий вплив на поширення панцерників і суден берегової оборони: розтрощення «Вірджинією» дерев'яних кораблів, які ще 8 березня 1862 року вважались повносправними бойовими одиницями, ознаменувало їхнє майбутнє застарівання, тоді як броня знову показала свою міць.[75][6]

У США тріумф «Монітора» привів до великого попиту на такий тип кораблів. 17 березня 1862 року флот замовив ще шість подібних панцерників, які стали класом «Пассейк», а через кілька місяців ― ще два кораблі більших розмірів USS Dictator і USS Puritan. При тому назва корабля перейшла в категорію загальних назв на позначення нового типу кораблів ― недорогих, повільних, броньованих, з низькою осадкою та баштовим компонуванням ― моніторів. Саме моніторами була більшість наступних панцерників Союзу Громадянської війни.[118] Недорогі захищені кораблі цього типу стали альтернативою дорогим основним кораблям, їхні аналоги почали з'являтись у багатьох країнах. Першими стали британські Rolf Krake для Данії та Huáscar для Перу, спущені на воду 1863 і 1865 року відповідно. Лише Швеція та Росія закупили монітори, розроблені Ерікссоном — класи «Джон Ерікссон» і «Ураган» були модифікаціями «Пассейків».[119] Конфедерати, які вбачали перемогу за «Вірджинією», продовжили будувати броненосці переважно казематного типу, як-от клас «Арканзас».[120] Втім, після війни американці мало вкладались у новітні кораблі й станом на кінець 1880-х їхній флот переважно був дерев'яними кораблями та береговими моніторами.[121][6]

«Монітор» ознаменував значний відхід від панівних конструкцій військових кораблів того часу.[122] Інноваційна конструкція башти Ерікссона, хоча й не позбавлена недоліків, сприяла широкому впровадженню башт на військових кораблях у флотах інших країн.[123] Зокрема, ідею «Монітора» розвинув британський морський архітектор Едвард Джеймс Рід, який підняв башти на броньованому бруствері, утворивши новий тип значно морехідніших брустверних моніторів. Попри те, що Ерікссон вважав конструкцію Ріда «огидною», монітори не мали шансу опинитись на британській службі без значних модифікацій, оскільки посадовці вважали Ерікссонові монітори непридатними для служби. Подальший розвиток брустверних моніторів Ріда зрештою привів до створення HMS Devastation (1871), який морські історики називають першим сучасним бойовим кораблем[прим. 7][125][126] Здатність систем корабля підтримувати життєдіяльність екіпажу під водою, на думку історика Девіда Мінделла, була одним кроком від створення справжніх підводних човнів.[17]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Меморіал загиблим морякам «Монітора»

У Беттері-парк у Нью-Йорку 1903 року було встановлено статую Джона Ерікссона[en] з моделлю «Монітора» в руці, створену Джонатаном Скоттом Гартлі[en].[127] На честь «Монітора» названо кілька об'єктів. На Грінпойнті в Нью-Йорку, де було збудовано корабель, існують вулиця «Монітора» (Monitor Street) та монумент на честь загиблих моряків, зведений 1938 року.[128] На цій вулиці також розташована початкова школа PS 110 The Monitor School.[129] Через Гемптон-Роудс пролягає міст/підводний тунель «Монітор — Меррімак»[en] (Monitor–Merrimac Memorial Bridge–Tunnel).[130]

2013 року рештки двох неідентифікованих моряків було поховано на Арлінгтонському національному цвинтарі. На надгробку увічнено імена всіх 16 моряків, які загинули разом з кораблем.[131]

«Монітор» є першим кораблем з цією назвою, а пізніше цю назву носили кілька суден (у дужках ― рік будівництва або спуску на воду): буксир (1862), шхуна (1901), колісний пароплав (1904), десантний корабель USS Monitor (LSV-5)[en] (1943), судно на підводних крилах (1955).[132]

У культурі

[ред. | ред. код]
Пачка гральних карт з зображенням «Монітора»

Одразу після битви на Гемптон-Роудс корабель став популярним образом у культурі та комерції. Невдовзі в США випускали продавались сигари, костюми, капелюхи, гральні карти та інші вироби, присвячені «Монітору». Кораблю одразу почали присвячувати едиторіали, комікси й пісні.[133]

Битву між «Монітором» та «Вірджинією» було відтворено з використанням масштабних моделей у фільмі 1936 року «Hearts in Bondage»[en] від Republic Pictures.[134] Битву також драматизували у телевізійному фільмі 1991 року «Ironclads»[en], продюсером якого був Тед Тернер.[135]

У шведського метал-гурту Civil War є пісня «USS Monitor», присвячена кораблю.[136][137]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ерікссон повністю асоціював себе з «Монітором». Пізніше, коли музей його запитав, чи може він пожертвувати свої особисті записи, він сказав: «Я знищив понад тисячу рисунків, численні моделі, щоб запобігти уявленням про те, що мої знання були настільки неідеальні, як про це свідчили б ці реліквії.» Він не залишив навіть мемуарів про своє життя.[10]
  2. ↑ Деякі джерела наводять таку цитату Лінкольна: «Я відчуваю те саме, що відчуває дівчина, яка перший раз надягає панчоху: в цьому щось є.» (англ. All I have to say is what the girl said when she stuck her foot in the stocking. It strikes me there’s something in it.)
  3. ↑ Обертове (барбетне) розміщення гармат не було повністю новим. У XIX столітті таке розміщення вже практикували на парових шлюпах і фрегатах, зокрема у Великій Британії та США.[2] Ідею захищеної обертової башти Ерікссон, можливо, запозичив з патенту 1843 року Теодора Тімбі[en]. Тімбі пізніше отримував роялті обсягом 5 тисяч доларів за кожну башту моніторів. Ерікссон насміхався з ідеї про запозичення його ідеї й стверджував, що роялті сплачував лише з міркувань обачності.[11] Іншим активним пропонентом башт був британець Каупер Фіпс Коулз, який 1860 року запатентував корабель з баштовим розміщенням гармат.[16]
  4. ↑ Початково передбачали встановити 15-дюймові (381 мм), проте їх не було в наявності на час готовності корабля.
  5. ↑ Вулиця в Лондоні, на якій розміщена резиденція прем'єр-міністра Великої Британії та інші державні установи
  6. ↑ Той факт, що Ворден у 43 роки був всього лиш лейтенантом і не командував судном, є прикладом складності й неоднорідності кар'єрного зростання у Флоті США.
  7. ↑ Йдеться про термін англ. battleship, який перекладається як броненосець, лінійний корабель або дредноут.[124]
  1. ↑ Bennett, 1900, p. 212–213.
  2. 1 2 3 MacBride, 2015, Introduction: Origins of the Ironclad.
  3. ↑ Brown, 2015, pp. 162–165, 188–200.
  4. ↑ MacBride, 2015, The Stevens Battery.
  5. ↑ Mindell, 2012, p. 22.
  6. 1 2 3 4 5 6 7 The Wrong Ship at the Right Time: The Technology of USS Monitor and its Impact on Naval Warfare – International Journal of Naval History (амер.). Архів оригіналу за 16 лютого 2026. Процитовано 27 червня 2026.
  7. 1 2 3 MacBride, 2015, The Monitors.
  8. ↑ Nelson, 2009, p. 98–99.
  9. ↑ Mindell, 2012, p. 38.
  10. 1 2 Mindell, 2012, pp. 31–32.
  11. 1 2 3 4 5 6 7 8 MacBride, 2015, The Monitor.
  12. ↑ Mindell, 2012, pp. 38–41.
  13. ↑ Field, 2011, p. 19–21.
  14. ↑ Mindell, 2012, p. 45.
  15. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 Field, 2011, p. 21–28.
  16. ↑ Fuller, 2007, p. 28–29.
  17. 1 2 3 4 5 Mindell, 2012, p. 41–43.
  18. 1 2 The Wrong Ship at the Right Time: The Technology of USS Monitor and its Impact on Naval Warfare – International Journal of Naval History (амер.). Процитовано 27 червня 2026.
  19. 1 2 3 Thompson, 1990, p. 225–226.
  20. 1 2 Field, 2011, p. 32–33.
  21. ↑ Silverstone, 2006, p. 4.
  22. ↑ Thompson, 1990, p. 226–228.
  23. 1 2 Hughes, Dwight (3 серпня 2018). Around We Go: In the Monitor Turret. Emerging Civil War (англ.). Архів оригіналу за 8 березня 2026. Процитовано 30 червня 2026.
  24. ↑ Mindell, 2012, p. 62.
  25. ↑ Mindell, 2012, p. 44–47; 63–66; 104–105.
  26. ↑ Nelson, 2009, p. 36–37.
  27. ↑ Thompson, 1990, p. 228.
  28. 1 2 3 Nelson, 2009, p. 467.
  29. 1 2 Nelson, 2009, p. 161–165.
  30. ↑ Quarstein, 2010, p. 25.
  31. ↑ Mindell, 2012, p. 49.
  32. 1 2 Thompson, 1990, p. 236–237.
  33. 1 2 3 Monitor. Dictionary of American Naval Fighting Ships (DANFS). Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 21 червня 2026.
  34. ↑ Field, 2011, p. 8.
  35. ↑ Silverstone, 2006, p. 109, 112.
  36. ↑ monitor // Англійсько-українські словники на E2U.
  37. ↑ Clancy, 2010, с. 27—28.
  38. ↑ Clancy, 2010, p. 30–31.
  39. ↑ Photo # NH 575 picture data. ibiblio.org. Процитовано 29 червня 2026.
  40. ↑ Mindell, 2012, p. 48–50.
  41. ↑ Nelson, 2009, p. 233–236.
  42. ↑ Nelson, 2009, p. 34–36.
  43. ↑ Konstam, 2002, p. 40.
  44. 1 2 Clancy, 2013, p. 54–57, 74.
  45. 1 2 Nelson, 2009, p. 36–44.
  46. ↑ Nelson, 2009, p. 6.
  47. ↑ Quarstein, 1999, p. 75.
  48. ↑ Field, 2011, p. 44.
  49. ↑ Quarstein, 1999, p. 77.
  50. 1 2 Wagner et al, 2002, p. 553.
  51. 1 2 Quarstein, 1999, p. 78.
  52. ↑ Field, 2011, p. 38, 44.
  53. ↑ Quarstein, 2010, p. 181, 191.
  54. 1 2 3 4 5 6 Still, William N. (1988). Ironclad captains the commanding officers of the USS Monitor. www.govinfo.gov. Архів оригіналу за 12 лютого 2025. Процитовано 21 червня 2026.
  55. ↑ Monitor. Dictionary of American Naval Fighting Ships (DANFS). Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 21 червня 2026.
  56. ↑ Ward et al, 1990, p. 95, 101.
  57. ↑ McPherson, 1988, p. 373–374.
  58. ↑ Clancy, 2013, p. 109–111.
  59. ↑ Leckie, 1990, p. 211.
  60. ↑ Dahlgren, 1882, p. 279.
  61. ↑ Field, 2011, p. 30, 49.
  62. ↑ Maclay, 1894, p. 313.
  63. ↑ Ward et al, 1990, p. 101.
  64. ↑ Field, 2011, p. 56.
  65. ↑ Field, 2011, pp. 36–37, 56–57.
  66. 1 2 Holzer та Mulligan, 2006, p. 14.
  67. 1 2 Wilson, 1896, p. 32.
  68. 1 2 Field, 2011, p. 56.
  69. ↑ Tucker, 2006, p. 171.
  70. ↑ Holzer та Mulligan, 2006, p. 101.
  71. ↑ Field, 2011, p. 52–58.
  72. ↑ Quarstein, 2010, p. 79.
  73. ↑ Konstam, 2002, p. 7.
  74. ↑ Davis, 1975, p. 136.
  75. 1 2 Field, 2011, p. 61–63.
  76. ↑ Quarstein, 2010, p. 71.
  77. ↑ Quarstein, 2012, p. 169.
  78. ↑ Quarstein, 2010, p. 97.
  79. 1 2 Davis, 1975, p. 147.
  80. 1 2 3 Fuller, 2007, p. 178.
  81. ↑ Monitor. Dictionary of American Naval Fighting Ships (DANFS). Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 21 червня 2026.
  82. ↑ Quarstein, 2010, p. 108.
  83. ↑ Broadwater, 2012, p. 88.
  84. ↑ Quarstein, 2010, p. 109.
  85. ↑ Anderson, 1989, p. 77–78.
  86. ↑ Quarstein, 2012, p. 15.
  87. 1 2 Stern, 1962, p. 90.
  88. ↑ Wagner et al, 2002, p. 530.
  89. ↑ Wagner et al, 2002, p. 574.
  90. 1 2 Monitor. Dictionary of American Naval Fighting Ships (DANFS). Архів оригіналу за 31 грудня 2014. Процитовано 21 червня 2026.
  91. ↑ Quarstein, 2010, p. 149–150.
  92. ↑ Quarstein, 2007, p. 131, 140, 241.
  93. ↑ Quarstein, 2010, p. 155–156.
  94. ↑ Quarstein, 2007, p. 241.
  95. 1 2 Nelson, 2009, p. 323.
  96. ↑ Worden та Greene, 1912, p. 1–6; 21–22.
  97. ↑ Quarstein, 2010, p. 156.
  98. ↑ Quarstein, 2010, p. 156–157.
  99. ↑ Quarstein, 1999, p. 121.
  100. ↑ Quarstein, 2010, p. 106.
  101. 1 2 Quarstein, John V. (17 грудня 2020). LAST DAYS OF USS MONITOR. The Mariners' Museum and Park (амер.). Архів оригіналу за 7 грудня 2025. Процитовано 22 червня 2026.
  102. ↑ Quarstein, 2010, p. 171.
  103. ↑ Thulesius, 2007, p. 136.
  104. ↑ Quarstein, 2010, p. 172.
  105. ↑ Broadwater, 2012, p. 13.
  106. ↑ Quarstein, 2010, p. 149–150; 171–172.
  107. 1 2 Quarstein, John V. (17 грудня 2020). LAST DAYS OF USS MONITOR. The Mariners' Museum and Park (амер.). Архів оригіналу за 7 грудня 2025. Процитовано 22 червня 2026.
  108. ↑ USS Monitor. monitor.noaa.gov (англ.). Monitor National Marine Sanctuary. Процитовано 3 липня 2019. In the end, 16 of the brave men onboard the Monitor never met the year of 1863.
  109. ↑ Delgado, James P. (1 травня 2013). The Lost Men of the Monitor. U.S. Naval Institute (англ.). Архів оригіналу за 17 лютого 2025. Процитовано 22 червня 2026.
  110. ↑ John Payne Bankhead | Mariners' Museum. www.marinersmuseum.org (англ.). Архів оригіналу за 1 червня 2013. Процитовано 22 червня 2026.
  111. ↑ Broadwater, 2012, p. 14.
  112. ↑ Still, 1988, p. 20.
  113. ↑ Mindell, 2000, p. 140.
  114. ↑ US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. National Marine Sanctuaries. sanctuaries.noaa.gov (амер.). Процитовано 21 червня 2026.
  115. 1 2 USS Monitor | Monitor National Marine Sanctuary. monitor.noaa.gov. Архів оригіналу за 11 березня 2026. Процитовано 21 червня 2026.
  116. ↑ Monitor 150th Anniversary - Discovery of Monitor Sailors' Remains. monitor.noaa.gov. Архів оригіналу за 9 грудня 2025. Процитовано 22 червня 2026.
  117. ↑ Monitor 150th Anniversary - Batten Conservation Laboratory at The Mariners' Museum. monitor.noaa.gov. Архів оригіналу за 17 січня 2026. Процитовано 22 червня 2026.
  118. ↑ Mindell, 2012, p. 88–90.
  119. ↑ The Wrong Ship at the Right Time: The Technology of USS Monitor and its Impact on Naval Warfare – International Journal of Naval History (амер.). Процитовано 27 червня 2026.
  120. ↑ Field, 2011, p. 63–74.
  121. ↑ Field, 2011, p. 76.
  122. ↑ Quarstein, 2010, p. 46.
  123. ↑ Park, 2007, p. 193.
  124. ↑ battleship // Англійсько-українські словники на E2U.
  125. ↑ Fuller, 2007, p. xvii–xviii.
  126. ↑ Fuller, 2007, p. 280–285.
  127. ↑ The Battery Monuments - John Ericsson : NYC Parks. www.nycgovparks.org. Архів оригіналу за 8 грудня 2025. Процитовано 2 липня 2026.
  128. ↑ Gina (3 лютого 2014). A Dose of Greenpoint History – The USS Monitor. Greenpointers (амер.). Архів оригіналу за 24 червня 2025. Процитовано 22 червня 2026.
  129. ↑ P.S. 110 - THE MONITOR SCHOOL. greenpointmonitormuseum.org. Архів оригіналу за 16 лютого 2025. Процитовано 22 червня 2026.
  130. ↑ Perry, Alex (14 червня 2018). Hard truths about the Ironclads. The Suffolk News-Herald (англ.). Архів оригіналу за 22 червня 2026. Процитовано 22 червня 2026.
  131. ↑ Reilly (14 грудня 2023). Arlington National Cemetery- Section 46- USS Monitor Monument and The Tomb of the Unknown Soldier. A Civil War Traveler (амер.). Архів оригіналу за 1 червня 2025. Процитовано 30 червня 2026.
  132. ↑ Puckitt, Sarah (16 липня 2025). M is for Monitor. The Mariners' Museum and Park (амер.). Архів оригіналу за 9 березня 2026. Процитовано 22 червня 2026.
  133. ↑ Mindell, 2012, p. 78.
  134. ↑ Erickson, Hal (2020). Hearts in Bondage (1936). AllMovie. Процитовано 24 вересня 2020.
  135. ↑ Wills, Brian Steel (2011). Gone with the Glory: The Civil War in Cinema. Rowman & Littlefield. с. 176. ISBN 9781461739579.
  136. ↑ Civil War – USS Monitor, архів оригіналу за 15 липня 2023, процитовано 28 червня 2026
  137. ↑ Civil War - Gods And Generals (англ.), 2016, процитовано 29 червня 2026

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=USS_Monitor&oldid=48391871